Володимир Іванович Даль (10 листопада 1801 – 22 вересня 1872) – видатний письменник, лексикограф, етнограф данського походження, член-кореспондент Петербурзької академії наук (1838), почесний академік (1863). Здебільшого друкувався під літературним псевдонімом – Козак Луганський.
Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.
Протягом 1814–1819 рр. навчався у Петербурзькому морському кадетському корпусі. Пізніше роки навчання описав у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).
Після кількох років служби у флоті, 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив до Дерптського університету на медичний факультет. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.
Навчання довелося перервати з початком у 1828 році російсько-турецької війни, коли у зв’язку з випадками чуми в Задунайській області – регулярна армія зажадала посилення військово-медичної служби. В цей час Володимир Даль достроково захистив докторську дисертацію по медицині і хірургії. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок». Після війни працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.
Основна праця Даля –
«Толковый словарь великорусского наречия русского языка» в 4 томах (1863–1866), що містить близько 200 тисяч слів.
Мовознавча спадщина Даля має велике значення для теорії і практики східнослов’янської лексикографії, діалектології, історії мови. В. Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.
Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали. Він писав художні твори, чимало з яких – на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо). Написав ряд статей про Григорія Квітку-Основ’яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ’яненко», 1835). У праці «Про повір’я, марновірство й забобони російського народу» (1845–1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології. Популяризував українську літературу та усну народну творчість.
Серед відомих праць В.І. Даля слід відмітити також «Были и небылицы» в 4 томах (1833 – 1839), «Сочинения Казака Луганского» (1846), «Пословицы русского народа» (1857–1862), яка включала більше 30 000 різних приказок, поговірок і загадок та багато інших.
За великі особисті заслуги перед народом В.І. Даль був нагороджений Ломоносовською премією АН. Друкувався у журналах «Современник», «Отечественные записки», «Москвитянин», «Библиотека для чтения».
Для більш детального ознайомлення з роботами В.І. Даля, запрошуємо до читального залу № 2 ННСГБ НААН.
