Електронний каталог ННСГБ НААН online
Електронний каталог
ННСГБ НААН online

 


МінАПК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Події

 

Народився 21 липня 1887 р. у с. Лісовичі, Таращанського повіту, Київської губернії. Батько - Федір Кіндратович Вовк (1847–1918), український етнограф, антрополог, археолог. Більшу частину свого життя змушений був провести в еміграції. У 1905 р., коли була оголошена царська амністія, він отримав можливість повернутися в Росію. Після Лютневої революції та становлення української національної державності (1917–1918) Ф.К. Вовк за порадою В.І. Вернадського був запрошений до Київського університету, однак дорогою у 1918 р. захворів на тиф та помер у м. Жлобин. Тому Прокіп Федорович ріс і виховувався у батьків матері.

Початкову освіту отримав у місті Тараща, де з відзнакою закінчив церковно-приходську школу. Щоб заробити собі гроші на поїздку до Умані та вступу в Уманське училище садівництва і землеробства, Прокіп Федорович влітку працював пастухом. В училищі він навчався протягом 1905–1910 рр. Навчався на відмінно, проявив себе здібним, активним та наполегливим студентом, який переймався демократичними ідеями, брав участь у революційних подіях в 1905-1906 рр. Був глибоко віруючою людиною, протягом навчання співав у церковному хорі і прислужував на богослужіннях в храмі при училищі. Після закінчення училища, навчався в Московській сільськогосподарській академії імені Тімірязєва, яку закінчив за три роки.

У 1908–1920 рр. працював викладачем в Егенфельдському сільськогосподарському училищі Катеринославської губернії. На початку війни 1914 р. училище перевели, спочатку в Каратубе (під Євпаторією), а потім Карасубазар.

За наказом Наркомпрому Прокоп Федорович у 1920-1925 рр. працював викладачем в Уманському училищі, яке було поступово трансформовано спочатку в технікум, а потім в інститут.

Далі доля П.Ф. Вовка була пов’язана з Київським політехнічним інститутом, де він у 1925–1929 рр. працював проректором сільськогосподарського факультету і завідувачем кафедри механізації сільського господарства. Сільськогосподарський факультет політехнічного інституту згодом був перетворений в окремий інститут. Саме в цей період Прокіп Федорович отримав звання професора.

У 1929 р. був звинувачений у шкідництві і заарештований. Причина арешту полягала в тому, що Прокіп Федорович продовжував читати курс сільськогосподарського машинобудування, роблячи акцент переважно на кінну тягу, що тоді була поширена у сільському господарстві, і тільки частково посилався на тракторну. Перебував під арештом з вересня 1929 по липень 1930-го. Згодом був звільнений за відсутністю в його діях складу злочину. Цьому сприяла публікація статті в газеті "Правда" про бездумне знищення коней і кінних машин в сільському господарстві, так як тракторів в країні ще майже не було.

З 1932 по 1938 працював завідувачем кафедри сільськогосподарських машин Московської сільськогосподарської академії, а також був співробітником в ВІСХОМі (Науково-дослідному інституті сільськогосподарських машин імені В.П. Горячкіна). За сукупністю виданих підручників і монографій Прокопу Федоровичу у 1934 р. було присвоєно вчене звання доктора технічних наук.

26-го січня 1938 р. його знову заарештували. Були висунуті абсолютно безглузді звинувачення: приналежність до організації, яка готувала замах на Сталіна, наявність родичів за кордоном (потім з'ясувалося, що однофамільці), відвідування церкви та інші.

Після страшних фізичних і душевних мук, 9 жовтня 1938 р. відбулося засідання судової "трійки" НКВС. Статті звинувачення 54-10 і 54-11 Кримінального Кодексу УРСР (відповідно, статті 58-10 і 58-11 КК РРФСР). Вирок - 8 років виправно-трудових таборів. Потім з березня 1940 по 1941 рр. працював на табірних угіддях Медвежогірського виправно-трудового табору. В 1940 р. Прокопа Федоровича відвідала дочка.

Останнім місцем його перебування був Солекамський виправно-трудовий табір, Пермської області. В цьому таборі він перебував з 1941 по 1943 рр.

Помер 24 червня 1943 р. в Солекамському виправно-трудовому таборі від раку печінки. Похований в братській могилі в’язнів Солекамського виправно-трудового табору.

Реабілітований 12 жовтня 1955 р. Президією Київського обласного суду.

 

 

Народився 21 липня 1952 р. у м. Барвінкове Харківської області. У 1974 р. з відзнакою закінчив Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю механізація сільського господарства і отримав кваліфікацію інженера-механіка.

Трудову діяльність за направленням розпочав у 1974 р. старшим інженером у Східному відділенні Українського науково-дослідного інституту механізації та електрифікації сільського господарства. З 1979 р. працював старшим науковим співробітником, старшим викладачем, доцентом університету. У 1984 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Обґрунтування параметрів технологічного процесу очистки вертикальних циліндричних вібраційно-відцентрових решіт», у 1985 р. – присвоєно вчене звання доцента.

З 1985 р. – заступник декана факультету механізації сільського господарства, з 1993 р. по травень 1996 р. – перший декан факультету переробки та зберігання Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка, з 1998 р. – завідувач кафедри деталей машин і підйомно-транспортних машин. В 2004 р. успішно захистив докторську дисертацію на тему «Наукові основи процесів вібровідцентрового сепарування зернових сумішей». У 2005 р. присвоєно вчене звання професора.

Л.М. Тіщенко є ініціатором багатьох новацій в методиці викладання технічних дисциплін у вищих навчальних закладах сільськогосподарського профілю, активно працював з 1993 р. в науково-методичних, експертних комісіях при Міністерствах освіти і науки та аграрної політики з усіх інженерних спеціальностей сільськогосподарського профілю. Автор 358 друкованих наукових, науково-методичних праць, у тому числі: 34 авторських свідоцтва, 8 патентів на винаходи з питань механізації сільськогосподарського виробництва, 31 монографій, 47 підручників та навчальних посібників, один з яких відмічено дипломом на виставці «Наука Харківщини-2000». Під його науковим керівництвом успішно захищені 1 докторська і 6 кандидатських дисертацій.

Обрано у 2007 р. членом-кореспондентом НААН Відділення землеробства, меліорації та механізації.

Нагороджений Почесною грамотою Міністерства агропромислового комплексу (1997), Почесною грамотою Міністерства освіти (1998), знаком «Відмінник освіти України» (1999) та «Відмінник аграрної освіти України» III, ІІ ступенів (2001, 2010), Трудовою відзнакою Міністерства АПК «Знак пошани» (2002), знаком «Відмінник технічної служби України» (2005). Заслужений працівник освіти України (2001).

Помер 14 квітня 2016 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сайт создан компаниейй web студия