175 років з дня народження видатного українського вченого, агронома Ізмаїльського Олександра Олексійовича (1851-1914)

Олександр Олексійович Ізмаїльський — видатний український учений-агроном, ґрунтознавець, один із найглибших дослідників південних степів України. Народився 22 лютого (6 березня) 1851 року у Саратовській губернії. Освіту здобув у Петровській землеробській і лісовій академії в Москві, яку закінчив 1875 року. Працював асистентом кафедри зоології, згодом викладав у Херсонському земському сільськогосподарському училищі, де розпочав систематичні дослідження водного режиму ґрунтів.

Від 1883 року його діяльність пов’язана з Полтавщиною. Керуючи маєтками князя В. Кочубея поблизу Диканьки, він організував метеорологічну станцію та агрономічну лабораторію, ініціював створення Полтавського дослідного поля. Член Вільного економічного  товариства (1888); віце-президент (1890-1896) та почесний член (від 1899) Полтавського сільськогосподарського товариства.

На основі багаторічних спостережень учений розробив наукові засади боротьби з посухою. Він довів, що висихання степів зумовлене не лише кліматом, а й нераціональним землеробством, і обґрунтував необхідність глибокого обробітку ґрунту, снігозатримання, заліснення ярів та створення полезахисних лісосмуг. Його праці були відзначені Макаріївською премією та золотими медалями сільськогосподарських товариств. Помер учений 1 листопада 1914 року, залишивши вагому наукову спадщину.

У фонді Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН зберігаються прижиттєві видання та публікації Ізмаїльського, що відображають широту його наукових інтересів. Серед них праця «Як висох наш степ» (1893) [надрукована частинами в Журналах Полтавського сільськогосподарського товариства за 1893 рік], у якій узагальнено результати досліджень причин посухи 1891–1892 років і вперше комплексно проаналізовано історію розвитку степів. Видання «Вологість ґрунту та ґрунтова вода у зв’язку з рельєфом місцевості та культурним станом поверхні ґрунту» (Полтава, 1894) містить підсумки багаторічних досліджень вологості чорноземів Полтавського повіту та має дарчий напис автора. У фонді також зберігається праця «Вологість ґрунту у зв’язку з культурним його станом» (1882), що стала важливим етапом у формуванні наукових засад ґрунтознавства, та практичний посібник із тваринництва «Кастрація свиней» (СПб., 1890).

Окрему групу становлять статті вченого у фахових виданнях кінця ХІХ століття, зокрема публікації в «Землеробській газеті» та «Віснику російського сільського господарства», де розглядалися питання степового кормовиробництва, культури гаоляни, значення дослідних робіт у сільському господарстві, а також практичні аспекти тваринництва. Сукупність цих праць засвідчує внесок Ізмаїльського у становлення наукових основ раціонального землеробства та боротьби з посухою в степовій зоні України.

Некрологи про О. О. Ізмаїльського містяться в журналі «Хуторянин», № 14 за 1915 р. та в «Південно-російській сільськогосподарській газеті», № 4 за 1915 р.

З науковою спадщиною видатного вченого, агронома О. О. Ізмаїльського

 можна ознайомитись у читальному залі № 2 ННСГБ НААН.